І ще він побачив на відеоекрані, як з носової частини обох висунулися гарматні дула 85-мм калібру. Тепер вони могли відкрити вогонь у будь-яку секунду. Морли став квапливо оперізуватися прив’язними ременями. Коли замок ременя защелкнулся, його сквиб зненацька злетів нагору й став описувати петлю, називану фахівцями з вищого пілотажу, наскільки він пам’ятав, иммельманом. Маневр цей полягав у тому, що сквиб зненацька перемінив напрямок польоту на протилежне з одночасним набором висоти, піднявшись его літальних апаратів, що тепер набагато вище переслідували. Я сссейчас роблю перепрограмування автопілоту на такий рррежим, кккоторый би дозволив оттторваться від погоні. Тому незабаром нам пппридется летіти дуже близько до ппповерхности ззземли. Пппусть це вввас не тривожить.

Приголомшений Морли упустив голову на руки й закрив очі. Потім, настільки ж раптово, сквиб вирівнявся й тепер летів, часто міняючи напрямок польоту те в одну, то в іншу сторону, одночасно із цим миттєво реагуючи на зміну висоти, що простягся під ним місцевості. Морли продовжував нерухомо лежати у своєму сидінні, раз у раз перемагаючи приступи нудоти від раптових підйомів або нирків сквиба, що супроводжувалися ще й обертаннями навколо власної осі. Пролунав якийсь тупий оглушливий звук. Негайно ж опам’ятавшись, Морли очікувально став дивитися на екран. Невже один з переслідувачів настільки близький? Він побачив, десь удалині, як над землі раптово піднісся високий стовп чорного диму. Снаряд пролетів повз неподалік від носа його сквиба майже перпендикулярно курсу, яким він випливав — саме цього Морли найбільше побоювався.

(Click here to read the rest of this entry)

Настирливі ці образи роз’ятрювали його совість, тягли його назад, у мир минулого, у безладну суєту останніх років його життя на Оріоні-17, назад до тем дням, коли з ним була Марго, остання з медсестер, що працювали в його кабінеті, з якої в нього був тривалий і нудний любовний зв’язок, нещаслива любов, похована під, що обрушився на неї накопиченням взаємних образ і недомовок життя, що й перетворило в трагікомедію, як для нього, так і для неї. Зрештою, вона його кинула…, або він її? По суті, міркував він, кожний кидає когось іншого, коли все стає занадто вже заплутаним і готовим от-от розвалитися навіть без зовнішнього поштовху тільки тому, що всьому наступає своя межа. Мені ще повезло, відзначив він про себе, що я выпутался із цього положення вчасно й саме так, як я це зробив.

Вона адже могла б доправити мені купу неприємностей. Справа-Те адже вже дійшло до того, що вона стала представляти із себе серйозну погрозу для його фізичного здоров’я хоча б уже одним тим, що в нього стало катастрофічно розбудовуватися виснаження. Що вірно, те вірно, подумав він.

(Click here to read the rest of this entry)

Однак цей факт випливало враховувати. У цей момент стали надходити давно очікувані їм сигнали з інших кораблів. Відкривайте вогонь на поразку! У нього не було ні найменшого бажання брати участь у нападі й ризикувати власною шиєю. Виявившись над гребенем, Гаснув побачив, як інші розвідники-бомбардувальники з різних сторін несуться на мету, розташовану в милі звідси.

Гаснув, саме собою, очікував, коли вибухне перша бомба. Але вибуху так і не надійшло. Почувся верескливий голос сущика. Коли воно пройшло, він знову глянув на пеленгатор. Саме собою: там не було ні сліду ниг-партов. Стежачи за, що злітаються з усіх боків ионокрафтами, пілоти яких явно не розуміли, що робити далі, він помітив і ще дещо. Величезне немиготливе око на схилі гори, який спостерігав за ним.

(Click here to read the rest of this entry)

Джоан устала й першої вийшла з кімнати. На губах її відіграла легка посмішка, як у Моны Лізи або Будди. Коли вона проходила повз Балкани, той потягнувся й торкнувся її руки. Так, начебто вона раптом стала святою. Перекусивши, Джоан Хайаси підійшла до вікна й визирнула назовні.

Сонце вже майже сіло, вечір вступав у свої законні права. Осінь у цих краях наступала рано, і на гілці за вікном погойдувався освітлений багряними променями західного сонця аркуш. Джоан задумливо вп’ялася на нього. У цей момент сонце нарешті зникло за обрієм.

(Click here to read the rest of this entry)

Я складу все це барахло зовні, розв’язав він, а потім завантажу на борт те, що належить мені. А її барахло — це її турбота. Їй зовсім не завадило б перебувати тут і допомагати мені. Мене ніхто не вповноважив вантажити її дрантя.

І поки Сет Морли стояв з величезним оберемком одягу в руках, він побачив у хмурих сутінках силует, що наближається до нього. Хто це, здивувався він і прищулився, щоб получше розглянути. Він побачив, що це не Мэри. Якийсь чоловік, або, скоріше, якась подоба чоловіка. Хтось у вільно спадаючому до землі одіянні, з довгими волоссями, що звисали на засмаглі широкі плечі. І отут Сет Морли відчув страх. Він зрозумів, що це Мандрівникові-по-Землі. Який прийшов, щоб його зупинити.

(Click here to read the rest of this entry)

Ще мить назад Гаснув з легкістю міг розрізнити людину в окулярах, а тепер не міг. Гаснув потряс головою, намагаючись стряхнути з око завісу, але все було пошук. Що ж до періодично те зникаючого, те техніка, що з’являється, то в принципі, у студії було задоволене темно, а більшість ламп спрямована прямо на Гаса. Яскраве світло зліпило його, змушуючи моргати й жмуритися. Цілком можливо, ця загадкова тьма — просто наслідок такого висвітлення.

Оператор однієї із трьох камер підняв палець. Як загіпнотизований, Гаснув вперился поглядом у шпаргалки й почав: — Леді й джентльмени, добрий вам вечір або добрий ранок! А, може, і день! Це залежить від того, де, будь воно негаразд, ви проживаєте на цій нашій великій, чудесній планеті, у свій час дарованої нам Господом, а тепер знову повернутої нам Божественним Провидінням. Там, коли помніть, були всі ці безладдя з ниг-партами. А зветься ця територія дуже просто — Теннессі. Ну, я й розв’язав переговорити з вами по телику запросто, так сказати, неформально, як сусід з добрими сусідами щодо світового положення, у якому, почасти завдяки початим мною зусиллям, ми з вами опинилися.

(Click here to read the rest of this entry)

Глен Белснор галасливо потягнув повітря носом — запах був бридкий до огиди. Начебто, подумав він, десь неподалік розкладає на сонце ціла купа дохлих собак. Це запах смерті, подумав він. Зараз я більше ні про що не в змозі думати. І зовсім неважко зміркувати, чому. Ви її застрелили теж? Запитаєте в Бэббла, він підтвердить. У мене є тільки ваше усне пояснення.

Він усе ще разом з ним у його кімнаті. Почував він себе тепер дуже хворим і слабким. Може бути, вона просто кудись утекла. Швидше за все, зі страху. Зовсім не такий потрібний нам керівник. Белснор відразу відділився від них і направився убік кімнати Тоні. Игнас Тагг, Уэйд Фрэйзер, Сет Морли й Бэббл бігцем промчалися повз Белснора, усе разом піднялися на ґанок і так само разом пройшли в кімнату Тоні.

(Click here to read the rest of this entry)

Форморазрушитель не дрімає — але й Наставник знає свою справу туго. Але сам я не можу так зробити. Я розпадаюся й стаю видобутком Форморазрушителя. І мені від цього стає усе гірше й гірше. Але не тим, що заміниш мене кимсь іншим. З космічної точки зору, у цьому, напевно, немає нічого поганого, але припинення власного існування — це зовсім не те, до чого я прагну. І, напевно, ти зрозумів це, коли відповів на моє прохання. Від випитого скроні його потягнуло до сну.

Із прикрістю він раптом виявив, що став клювати носом. Потрібно негайно збадьоритися, от що розв’язав він. Тому ривком схопився на ноги, включив портативний плэйер, вихопив навмання відеодиск і поставив його на вертушку.

(Click here to read the rest of this entry)

Величезний чорношкірий терранец усім тілом обрушився на нього, тільки-но не оглушивши. Меккис відчув сильні пальці, що стискуються в нього на горлі, він почав задихатися… За мить до того, як знепритомніти, він встигнув помітити юрбу сущиков, що накинулися на терранца. Просто він небагато перезбуджений, от і все. Хоча Меккис і був досить сильно пом’ятий, він все-таки зумів зберегти спокій і сковзнув назад у свою нішу за столом. Однак думаю, вам приємно буде довідатися, що лікуванням займеться людина, якої й терранцы, і ганийцы вважають найвизначнішим психоаналітиком нашого часу. Я говорю про доктора Рудольфу Балкани. На мить уявний захист Перси Х зникла, і Меккис відчув, що мигнув у свідомості нига приступ страху. У тиші вбогого номера Підлоги Риверза доктор Ньюком повільно й обережно зняв з голови Підлоги мыслеусилитель.

Зв’язатися навіть не намагався. Ситуація непроста, схоже, сущики все-таки захопили його в полон і доправили до владі. Рудольф Балкани належить до школи терапії, до якої я б і близько не підійшов. Правда, слід віддати йому винне — результатів він домагатися вміє. Завжди набагато легше ламати, а не будувати або хоча б підтримувати стан речей. Він висмикнув шнур підсилювача з мережі й збирався йти. І, не чекаючи відповіді, став поспішно укладати своя валіза. Охоронець сказав: — Сюди, мисс Хайаси, — і розгорнув якісь двері.

(Click here to read the rest of this entry)

Знову й знову двоє друзів стріляли, але металеві велетні продовжували наступати, безцеремонно топчучи останки своїх виведених з ладу товаришів. Повітря наповнилося їдким димом і заходом горілої ізоляції. Перси й Линкольн безупинно кашляли, не в силах зупинитися, з очей текли сльози, залишаючи патьоки на їхніх запилених щоках. Жар від палаючих машин незабаром підняв температуру в замкненому просторі печери до нестерпного рівня. Однак обоє, обливаючись потім, продовжували отстреливаться.

Спершу заряди скінчилися в Перси. Він у черговий раз нажав на спуск, а коли пострілу не пішла, голосно вилаявся. Потім грубо вихопив рушницю в Линкольна, але відразу переконався, що в ньому залишилося всього два заряди. Після цього їм нічого іншого не залишалося, тільки безпомічно спостерігати, як металеві чудовиська насуваються на них. У другій половині дня ионокрафт із Підлогою Риверзом і Джоан Хайаси на борті спустився з безхмарного неба й приземлився прямо посередині вулиці напроти вбогого обшарпанного готелю Гаса Свенесгарда. Підлога розгорнула дверцята й вибрався назовні, потім повернувся до Джоан і сказав: — Постарайся не витикатися. Не хотілося б, щоб тебе побачив Гаснув Свенесгард.

(Click here to read the rest of this entry)